У 2018 році Верховна рада підтримала закон “Про правовий статус осіб, зниклих без вісти. У квітні 2019-го уряд створив комісію, яка має займатися пошуком зниклих та евакуацією тіл загиблих на Донбасі. При Кабміні Олексія Гончарука склад комісії запрацювати не зміг, при уряді Дениса Шмигаля – переобрався вдруге. З того моменту пройшло вже півтора року, а роботу комісія все ще не почала. Чому так сталося – розбиралося Суспільне.
Інна шукає сина
Уже шостий рік мешканка села Лозуватка на Дніпропетровщині Інна Думчик розшукує свого сина. 29 серпня 2014 року, її 19-річний Ярослав, потрапив під обстріл під час виходу з Іловайська у складі 93 бригади. Тоді бойовики та регулярні російські війська розбили колону українських військових, що рухалася “зеленим коридором”.
Жодної звістки від сина Інна з тих пір не отримувала аж до моменту, коли її повідомили, що знайшли тіло Ярослава. Жінка каже, що сина не упізнала. Але результат експертизи показав, що ДНК Інни Думчик і тіла загиблого бійця збігаються на понад 99%. Тоді поліція закрила справу. Однак, після того, як тіло бійця поховали, Інні, за її словами, зателефонував син.
“У грудні 2014-го подзвонив Ярослав. Я швиденько пробила сама дзвінок. Дзвінок був зі Свердловки, Луганської області (нині – село Твердохлібове, у 2014 р. було під контролем самоназваної “ЛНР”, а зараз під контролем України – ред.). Він зателефонував. Сказав кілька фраз. Він дав про себе знати”, – стверджує жінка.
Інна сама знайшла свідків на непідконтрольній Україні території. Ті підтвердили, що бачили Ярослава та ще п’ятьох бійців 93-ї бригади. Їх, за словами свідків, вивезли до Росії. Тоді Інна звернулася до народних депутатів, ОБСЄ та міжнародних організацій.
Червоний Хрест і досі шукає Ярослава як і ще 700 зниклих безвісти на Донбасі, розповіли Суспільному у Комітеті Міжнародного Червоного Хреста Олександр Власенко.
За його словами, одразу після звернення родичів, “Червоний Хрест” розпочинає збір інформації та пошук людини. У разі потреби, родичам безвісти зниклих надають психологічну та матеріальну допомогу. Також організація працює з судово-медичними експертизами та бере участь у процесах ексгумації тіл.
Відсутність спільних баз ускладнює пошуки
Шукають людей на Сході України й інші організації. Скільки таких – точно невідомо. До того ж пошукові групи не мають спільних баз і не обмінюються інформацією. Усе це ускладнює пошуки.
“Люди самі вирішують, до кого їм звертатися. Хтось звертається до Національної поліції. Якщо це військові – там теж є свої пошукові групи, в Міністерства оборони свої дані, в СБУ – свої. У нас лише інформація на підставі тих справ, які ми відкрили”, — говорить Олександр Власенко.
Волонтери “Червоного Хреста” працювали на лінії розмежування під час війни в Абхазії на початку 90-х років. Там зниклими безвісти вважалися близько тисячі людей, пошуки тривають й донині. Після завершення війни, як розповіли в Міжнародному комітеті, владні структури Грузії та Абхазії створили комісії з пошуку зниклих та обмінювались інформацією. Спочатку робота була малоефективною, але потім процес пішов.
“Велика перевага України в тому, що пошуки безвісти зниклих почали ще до припинення вогню. Зазвичай, країни такі операції проводять після закінчення конфлікту, а з плином часу знайти когось дедалі складніше”, – розповіли в МЧКХ.
Комісія
У квітні 2019-го, уряд України створив комісію з питань безвісти зниклих осіб, за особливих обставин. Фактично це – єдиний державний орган, який мав би займатися пошуком людей, евакуацією загиблих, та вести єдиний реєстр безвісти зниклих на Донбасі. До складу комісії увійшли, як представники силових структур (поліції, СБУ, міністерства оборони – ред.), так і делеговані представники від Офісу генерального прокурора, Омбудсмана України та “Червоного Хреста”. Загалом – 20 людей. Але свою роботу комісія на цей момент і досі не почала.
Позаштатна консультантка комітету Верховної ради з питань прав людини, Ірина Суслова теж увійшла до складу комісії. За її словами, розпочати роботу не можуть через юридичну колізію: у законі сказано, що перше засідання комісії має зібрати секретаріат Кабміну, але, за законом, він таких повноважень не має. Та навіть якби комісія і зібралася – у законі немає визначення, при якому міністерстві вона має існувати.
“Прем’єр-міністр може або дати доручення до виконання профільному міністерству, у сфері якого є питання міжнародного гуманітарного права, створити таку комісію, або внести зміни до діючого, щодо створення комісії на базі діючого міністерства. Такий законопроєкт є”, – каже Суслова.
Суспільне направило запит до прем’єр-міністра з питанням, чи може він надати відповідне доручення і чому за пів року на посаді, відповідного питання із роботою комісії не вирішено. На момент публікації матеріалу відповіді редакція не отримала.
За весь період війни на Донбасі Харківська правозахисна група нарахувала понад 4,5 тисяч зниклих безвісти по обидва боки лінії розмежування. За даними правозахисників, півтори тисячі осіб і досі шукають. Інна Думчик теж досі шукає свого сина і вірить, що він живий.
