Пропал МАЭСТРО! (22.11.2014)

Розвідник Сергій Костаков, більше відомий як «МАЕСТРО», пропав без вісти не на передовій, а в тилу, відразу після того, як повідомив друзям про рішення оприлюднити злочини, що кояться в 72-ій ОМБР. За фактами, які вдалося зібрати, зіставити і перевірити волонтерам, стає очевидним, що розслідування вбивства всіляко гальмується, матеріали справи фальсифікуються, спотворюються, або вилучаються взагалі, що наводить на думку, що справа Костакова складніша, ніж це видається з першого погляду. Ймовірно, люди, причетні до цієї справи, протягом трьох років мають можливість уникати відповідальності.

Саме неможливість домогтися справедливого розслідування спонукала волонтерів звернутися по допомогу за межами України, зокрема, до Світової Комісії протидії торгівлі людьми при Світовому Конґресі Українців. Волонтер Вікторія Солодухіна вже майже три роки наполегливо намагається розібратися з тим, що ж насправді сталося з МАЕСТРО, і хто винен у його зникненні.

Подаємо інтерв’ю Вікторії Солодухіної, чи, швидше, її розповідь щодо подій останніх трьох років. Істина, якою би вона не була, повинна вийти на поверхню і дати вичерпні відповіді на всі неузгоджені питання.

– Вікторія, скажіть будь ласка, Ви насправді приходитеся сестрою МАЕСТРО?

– Зараз вже так.
Я навіть можу назвати день, коли нею стала – це 12-те листопада 2014-го року. Ось дивіться:

57ByQO7pEIvnVeOJMx6YXJ1FZ7hNcl2gofDsN7fd

V5q005aC6peiuspuRPt8VNQAFVfcttu7DazMpxIr

FsKArxdyxIOnDqut4xFT1NHMz1AIuZvnxa8VHyV8

f0UrV8IcAAxUNVEecpGXHNMCfh6wmyUdVLpIYcm7

– Судячи з Вашого з МАЕСТРО листування, Ви на щось дуже розлютилися?

– Я не розлютилася. Я злякалася. Дуже. Коли я прочитала тільки-но викладений пост Костакова про «віджаті» машини, у мене з’явилося відчуття, що це кінець.

Просто всередині запустився зворотній відлік, зацокало так, що стало млосно. Я не знаю, навіщо Сергій написав це, що саме спонукало його до цього кроку, але я впевнена – саме цей пост і є справжньою причиною зникнення Костакова.

Я влаштувала в рідному Новомосковському військкоматі справжню істерику: «Рятуйте, мого брата вб’ють!», а заступник воєнкома, офіцер, після АТО, чоловік трохи за сорок, шкульгаючи, мабуть, поранений в ногу, неголосно і спокійно сказав: «можуть»…. І допоміг з переходом до 81-шої.

Пізніше, коли потрібно було, щоб Сергія відпустили на оглядини в 81-шу, сестра вже без проблем телефонувала комбригу Грищенко. Погодьтеся, якщо б до комбрига зверталася з таким проханням зовсім незнайома жінка – було би щонайменше дивно, і абсолютно неефективно.

Отже так сталося, що коли Сергій пропав, у нього вже була сестра, про яку всі знали.

– Вікторіє, якщо дозволите, Ви якось дуже обережно говорите про смерть МАЕСТРО, наче уникаєте. Ви в чомусь не впевнені?..

Я дуже не люблю чвари і сварки. Зникнення Сергія, чи не єдиний випадок, коли я «вперлася рогом». Сергія поховали 2 жовтня 2015 р. на Берківцях….

І ви маєте рацію. Особисто я не впевнена в тому, що там лежить саме Костаков. Я не знаю, живий Сергій, чи ні, але сама інакше як «могилою невідомого солдата» я ТЕ місце не називаю…

– Тобто ви вважаєте, що МАЕСТРО живий? Чому ж Ви тоді волаєте про жорстоке вбивство, і вимагаєте покарання для винних?

Я вважаю, що Костаков може бути живий. Я сподіваюсь на це. І поки що немає того, що переконало би мене в зворотньому.

Але Сергій це чи не Сергій, а хлопець, знайдений під Волновахою, був по-звірячому вбитий. Закуті ззаду руки, 20-ть куль в потилицю. Ви можете уявити собі, що відчував той чоловік? Я буквально фізично погано себе почуваю, коли уявляю, як троє виродків витягують з машини побиту скуту людину, кидають на землю ниць, і стріляють у потилицю лежачого.

Я готова загризти цих тварин.

– Я розумію, вам страшно навіть уявити на місці побитого і скутого незнайомця МАЕСТРО, але ж….

Ні, справа не в тому страшно мені, чи ні… Крім медичного висновку, який каже, що це на 99,999% Сергій, більше нічого не підтверджує те , що знайдене у Волновасі тіло, це тіло Костакова. Давайте краще по-порядку….

Десь 25-го травня 2015-го року на ресурсі Ходорковського «Відкрита РОСІЯ» з’явилася стаття української журналістки Ані Івінської, під редакцією Зої Свєтової, про вивезених до Росії українських хлопців, що потрапили в полон до терористів. Там називалася цифра ‎1000-1200 осіб. До статті додавався поіменний список. Одним з перших в цьому списку був Костаков.

openrussia.org

openrussia.org

Матвей Ганапольский: “Пленных украинских бойцов вывозят на Кавказ в качестве рабов”

Повірте, важко знайти список, до якого не потрапив би Костаков, якщо була найменша нагода його туди вставити.

Доречі, дуже показово, що ця стаття і сам список були опубліковані у «ВІДКРИТІЙ РОСІЇ», а не на українських ресурсах. І почалося жваве обговорення, вірніше, найсправжнісінький “шкандаль”. У середу Аня Івінська, в прямому ефірі у Матвія Ганопольського сперечалася про достовірність списку з міністром МВС Аваковим, а в четвер, близько десятої вечора вона зателефонувала мені, і запропонувала взяти участь у «ШУСТЕР-лайф»… Я віддзвонилася батькам Костакова, заручилася їхньою згодою, взяла квитки і поїхала до Києва.

– Так, те саме шоу у Шустера…. Ви не шкодуєте зараз, що взяли в ньому участь?

Не знаю. Для мене це шоу виявилося дуже нервовим та складним, а для Костакова, і справді, доленосним.

Мене вразив резонанс після Шустера… Стали телефонувати однокласники, які десь знайшли мій телефон… Родичі, стурбовані бідою в родині… Почали писати люди, у родинах яких були зниклі… Ви розумієте, ми півроку билися і стукали в усі двері, благаючи про допомогу, і практично безрезультатно, а 15-ть хвилин прямого ефіру в студії Шустера зрушили справу з мертвої точки… На жаль, не в ту сторону, на яку я сподівалася…

Шоу йшло в ніч на 30-те травня, а ввечері 3-го червня мені зателефонував Юрій Миколайович, батько Сергія, і сказав: «Віка, знайшли Сергія». Тіло знайшли 2-го червня, недалеко від Волновахи, в посадці. На тілі був військовий квиток Костакова і його припис. Той самий припис, який Сергій виклав в Інтернет. Знаєте, мої подруги жартували: «Якби це було можливо, тобі би видали тіло прямо в ефірі Шустера!»… Як там каже пан Кісєльов: «Збіг? Не думаю!».

Тіло знайшли без грошей, без телефонів, вивезене в посадку, але з документами…

Це трохи нагадує анекдот, коли чоловік ходить по квартирі в трусах і в галстуці. Чому в трусах? Так всерівно ж нікого немає! А чому в галстуці? А раптом хтось прийде!
Так і тут: тіло навіщо вивезли? А щоб ніхто не знайшов. А документи навіщо залишили? А раптом його хтось знайде!

А далі йде просто цирковий номер з розпізнанням тіла: 4-го мені зателефонував знайомий волонтер, який працював з Костаковим, і сказав : «Я не можу мовчати. Знайшли Сергія. На тілі документи його, і бушлат бундесовський його…».

Ага!
А потім, через 10-ть днів, стоячи на порозі моргу, командир розвідроти майор Віктор Скатерний переконував нас з батьком Сергія, що це точно Костаков. Що це його «Бундес», тільки у нього такий був…
Я скромно заперечила, що тільки моя подруга-волонтер «приперла» до Волновахи три партії бундесовских бушлатів, так що у Волновасі «Бундес» носили і рак, і жаба…
Але найцікавіше, що пізніше, один з побратимів Сергія, мені сказав: «Віка, у Костакова ВЗАГАЛІ НЕ БУЛО «БУНДЕСА», він носив «ГОРКУ» і лижний костюм, надісланий шкільним другом»…

Сплутати ці дві форми неможливо. Горка – однотонна російська форма, … а Бундес – німецька, за забарвлення названа вояками «горохом». Як же могло статися, що командир розвідників помилився при упізнанні свого бійця, який воював поруч з ним з квітня 14-го? Адже ж він розвідник?! Адже ж він командир?! Може у бідолаги щось не так з очима? Або з пам’яттю? Або з совістю?

Один з моїх друзів сказав: «Вони могли б його перевдягти». Могли! Але він не був роздягнений, руки вбитого були скуті ззаду, і на ньому був бундесовський бушлат. А міняти німецький бушлат на російський – тупо.

Ось цю фотографію Сергій скинув в приватне повідомлення мені, нашій спільній подрузі ВОВЧЕНЯТІ, і ще одному своєму другові з Чехії – Ігорю Янченко 20 листопада. Навіщо? Не розумію досі… Що там варилося, в тій лобатій голові…

– Щось Вас також турбує і у викладеному МАЕСТРО перед зникненням ПРИПИСі в соцмережі?

Так. Для мене це найнезрозуміліший момент з усієї історії. За два роки війни це єдиний, побачений мною в Інеті припис. Тим більше дивно, що це припис розвідника, який іде у спецпризначенці. Я впевнена, якби Сергій таки доїхав до місця призначення – в нього була би купа проблем через викладений документ.

Тим більше дивно, що Костаков пише про те, що його рапорт про переведення в спецпризначенці зарубав ГШ, а номер частини вказаний в ПРИПИСІ, частини, куди йшов Костаков – в. ч. 2336, це наш кіровоградський спецназ.

– Ви вважаєте, що припис виклав не Костаков, а люди що схопили його? Навіщо? Щоб створити ілюзію, що в цей час МАЕСТРО все ще був на волі?

Я би погодилася з вами, якби не один момент: ПРИПИС був викладений на ФБ-сторінці Костакова о 17.27. А за словами персоналу готелю, з якого Костаков вирушив на вокзал – він вийшов звідти о 17.00. Я не можу уявити собі спецоперацію, в ході якої Костакова захопили, знайшли у нього ПРИПИС, і через відібраний телефон виклали в ФБ. І все це за 27 хвилин…

З іншого боку, якщо припустити, що ПРИПИС виклав не Костаков, то в цьому разі стає цілком очевидно, що ПЕРСОНАЛ ГОТЕЛЮ БРЕШЕ, стверджуючи, що Сергій вийшов від них о п’ятій! А це означає, що Сергій був захоплений у самому готелі, і працівникам про це відомо. Вони “В СПРАВІ”!

До речі, хозяїн готелю – саме та людина, що стверджує, що Сергій пішов з готелю в “бундесі”… Чудасія….

Є ще одна дивина: наказ про переведення прийшов, за словами самого Сергія, 19-го листопада 2014 року.

21-го він повністю розрахувався у частині, і з речами переїхав в готель біля вокзалу.

Тим не менш Припис датований 22-им листопада. Сергій забирав його сам? Швидше за все хтось з товаришів по службі приніс його. Хтось, хто збиравсь проводжати Костакова?

І цей хтось ймовірно, був свідком або співучасником викрадення Костакова.

– Вікторія, скажіть, міліція встановила цих людей? Тих, хто проводжав МАЕСТРО.

Ні. Донецька обласна Прокуратура, а також маріупольські оперативники, які ведуть провадження, не зробили нічого для розкриття вбивства, навіть те, що диктується елементарною логікою… Вірніше, навіть не так: вони зробили все можливе, щоб вбивство Костакова не було розкрито. Вони сприяли знищенню основного доказу – тіла вбитого. Якщо 16-го червня в морзі перед нами лежало тіло, то 28-го вересня це вже був просто набір кісток.
Більш того: тіло, що нам продемонстрували в волновахському морзі не співпадає з тим, що на фотографіях у справі про вбивство.
Справа про Вбивство МАЕСТРО багаторазово передавалась з Донецької області до Генеральної прокуратури, звідти в Київську обласну прокуратуру, потім знову в Генеральну прокуратуру, і звідти – знову до Донецької обласної прокуратури. На мою думку, в ході передачі, зі справи зникло декілька важливих документів. Крім того, починаючи з листопада 2015 р., у слідчого і «оперів», які ведуть провадження, йшла безперервна підготовка до передачі справи в різні інстанції… Самі розумієте, в такому випадку про розслідування самого вбивства і мови бути не може… Вони навіть не допитали людей, яких ми вважаємо винними у викраденні та вбивстві. Незважаючи на те, що є свідчення, які викривають злочинців.

– Тобто імена злочинців відомі!? Чому ж вони не затримані? Чому їм не висунено звинувачення?

Чому? Може тому, що ми живемо не в Америці. Тому що в нашій країні, на превеликий жаль, злочинці ще можуть «кришуватися» вельми впливовими людьми. Хотілося би вірити, що внаслідок реформ, зокрема, судової системи, які повільно, але впроваджуються, зрадники і вбивці отримають по-заслугах. Адже, я впевнена, що в Україні є і порядні адвокати, і непідкупні судді. Я хотіла би, щоб справа Костакова дістала кінцеву ровз’язку. І щоб це була правда. Врешті-решт, Костаков був талановитою безкомпромісною людиною, яка нехтуючи загрозою життю, виконувала свій обов’язок перед Батьківщиною. Він швидше один з небагатьох. Він Герой. І кожний, хто насправді вболіває за Україну, згідно свого сумління, має докласти зусиль до викриття злочинців.

– Все настільки серйозно?

Більш ніж. За день до зникнення Сергія на КПП Бугас, що під Волновахою, який утримував добровольчий батальйон КИЇВ-2, був забитий до смерті місцевий житель Володимир Наздричкін. У вбивстві брали участь комбат КИЇВ-2, що став пізніше командиром полку спецпризначення МВС «КИЇВ» Богдан Войцеховський (СОТИЙ), його поплічник, начальник штабу полку спецпризначення МВС «КИЇВ» В’ячеслав Кряж (МАХНО), та боєць батальйону Ярослав Коваленко (УТЬОС).

https://riafan.ru/221611-boets-batalona-kiev-2-obvinil-kombata-v-ubiystve-pod-volnovahoy

А в ніч з 22-го на 23-тє свідки бачили на КПП БУГАС Сергія, прикутого до труби і з розбитим обличчям. І той самий Кряж (МАХНО) вигнав їх із приміщення варти. Ще один свідок бачив, як скутого Костакова витягли з будівлі комендатури і кинули в чорний НІССАН-Патрол з номерами КИЇВ-2, за кермом якого сидів В’ячеслав Кряж (МАХНО).

Більш того, наприкінці 2015 р. СБУ спільно з МВС затримала велику партію контрабандної зброї, завезеної до Києва колишнім комбатом Войцеховським. Частину зброї було виявлено в будинку у командира роти полку КИЇВ Антона Примушко (ЗВІР). Після цього стало відомо, що кілька із застряглих в черепі виданого нам тіла куль, були випущені з пістолета пана Примушко. Сам пан Примушко клянеться, що це наклеп, і Костакова він не вбивав. Як доказ своєї невинності пан ЗВІР пропонує зробити логи з його телефону, щоб переконатися, що його не було на місці вбивства в момент вбивства.

http://Служба безопасности Украины задержала жителя Киевской области, хранившего крупную партию оружия
– Досить логічна вимога, чи не так?

– Так. Але логи від телефону нам доведуть лише одне: 22-го листопада 2014 р. телефон пана Примушко (ЗВІРА) не перебував у посадці, біля місця ймовірного вбивства…

– І що вас бентежить?

Почнемо з того, що відповідно до експертного висновку, час смерті встановлено з приголомшливою точністю: від 1-го до 6-ти місяців!!! Якщо протягом півроку пан Примушко не був в районі Волновахи, тоді питань до нього немає.

Друге: мені здається, що якщо як на місці передбачуваного вбивства не було знайдено жодної гільзи, то це дозволяє припустити, що вбивство відбулося в іншому місці, а в посадку тіло було підкинуто, щоб його легше було знайти.

Ну, і третє: якщо ми припустимо, що пан Примушко все ж займається контрабандою, то невже він їздить «по справах» з телефоном, логи якого можуть вказати його місцерозташування. Насмілюся припустити, що у пана Примушко, як і у панів МАХНО і СОТОГО є ще декілька телефонів, якими вони користуються в залежності від обставин.

– Отже, Ви сумніваєтеся як в часі, так і в місці злочину?

Так, але більш за все я сумніваюся в належності виданого нам тіла Костакову. Ось це інтерв’ю, записане восени 2015-го, з розповіддю про поїздку до Волновахи.

Перше, що мені впало в очі – тіло було довгим, чоловік був дуже високим, десь під 190 см».

Одночасно, згідно все тієї ж експертизи – максимальний зріст вбитого становив 170 см.

А зріст Сергія – 182 см.

…”Тіло, що нам показали у волноваському морзі, було добре збережене, з цілими пальцями на руках і ногах. Поїдена тваринами лише п’ятка правої ноги”…

В експертизі ж йдеться про останки з сильними гнильними змінами, чим і пояснюють настільки неточно встановлений час смерті.

А тепер мимоволі напрошується питання: тіло, яке нам після скандалу і виклику журналістів показали у волноваському морзі, і тіло, знайдене під Волновахою, з документами Костакова – це одне і теж тіло? Чи це різні тіла? Якщо це різні тіла, то чому мені і батькові Сергія не показали тіло, яке знайшли під Волновахою?

Експертизу ДНК, з результатом 99,999% робили з якого з двох тіл?

Далі, довжина стопи, відповідно до експертного висновку, склала 25 см. Це як у мене. 38-мий розмір. А у Костакова – 43 – 43,5 розмір. Дивно, що берці, які були на вбитому, взагалі 45-го розміру.

Та й голова… Експертами описана травма, дуже схожа на ту, що була отримана Костаковим ще в мирний час… Але знаєте, для мене всі десантники та інші герої небезпечних професій – головою стукнуті… Все ж, якщо бити головою цеглу, то небезпека травмувати череп зростає…

Знову ж таки, коли ми з татом Сергія приїхали у Волноваху, в морг, і після тривалих суперечок і скандалу нас допустили до тіла – воно вже було без голови. І мене тепер гризе сумнів: а чи було тіло спочатку з головою? Чи голова і тіло з різних «комплектів»? Я розумію, що це дике припущення, але чи не вся ця справа – збіг трагічних нісенітниць та помилок?

– На цьому, сподіваюсь, дивацтва закінчуються?

Ні. Я якось вступила в полеміку з одним із друзів Костакова – Євгеном Карасьом, колишнім бійцем батальйону КИЇВ-2. Він сказав, що Сергій був знайомий з багатьма бійцями батальйону, і Махно не став би ризикувати, привозячи Костакова на КПП, де його могли впізнати. Євген правий у тому, що Костаков був знайомий з кількома бійцями. Але самого Карася та його «каченят» на той момент вже не було в Волновасі, вони пішли на ротацію, а більшість інших добровольців були не знайомі з Костаковим. Крім того, тримати Костакова у військовій комендатурі міста було ще більш ризиковано. Там набагато більший прохідний двір, особливо суботнім вечором. І саме тому після затримання Сергія завантажили в машину МАХНО і вивезли з Волновахи.

Є ще один дивний, такий що не вкладається в загальну схему, факт. У ніч, коли пропав Костаков, був страшенний мороз і сильний вітер. Але саме в той вечір Махно скрутив номери КИЇВ-2 зі свого Ніссана. Навіщо? Може він збирався їхати на ньому туди, де ці номери могли привернути зайву увагу?

Ще одно: троє свідків бачили МАЕСТРО прикутим до труби на КПП Бугас, а тіло, що назвали МАЕСТРО, знайдене під Прохоровкою. Подивіться на план місцевості. Вам ніщо не здається трохи дивовижним?

– Але якщо МАЕСТРО хотіли позбутися, то хіба не простіше було вивезти його у посадку за місто, і пристрелити? До чого ці складності з КПП Бугас і зайвий ризик?

– Я повністю з вами згодна – просто і логічно було би вивезти Сергія за місто, і пристрелити десь у посадці. Але тим не менш – Сергій на КПП був. В цьому я впевнена тому, що на 100% вірю свідкам. Навіщо МАХНО ризикував і привіз Костакова на КПП? Я не можу сказати, можливо, він вичікував… Чекав або команду, або певний час.

– Що значить чекав певний час? Я розумію, якщо чекав на розпорядження – це передбачає, що, можливо, був сумнів: вбивати МАЕСТРО чи ні. Не ображайтеся, Вікторія, але так хвацько закручений сюжет говорить про те, що рішення вже було прийняте. Отже, що на Вашу думку означає «чекав час»?

– На початку 2015-го року до мене дійшли чутки про те, що деяких особливо норовистих солдатів і офіцерів, їхні колеги просто здають у руки сепаратистів. Яскравий приклад цьому – полковник Іван Без’язиков. Це той випадок, замовчати який не вдалося. Полковник розвідки був відправлений на перемовини з терористами, схоплений, і тільки-но зараз, через два роки, звільнений з полону. Я ніколи не читала про таке в пресі, але розмови про передачу «незручних» хлопців сепарам, так би мовити, «з рук в руки» ведуться дуже давно.

До речі, МАХНО та його патрон Войцеховський погоріли на цигарках ДНРівского виробництва…

– Що значить «погорів на цигарках»?

http://Правоохоронці затримали велику партію контрафактних сигарет на суму понад 4 млн грн.

Це означає, що СБУ і поліція затримали фуру з контрабандними цигарками, ввезеними з ДНР. Супроводжував цю фуру Кряж (МАХНО) і його спільники. Саме після цього Кряж (МАХНО) і Войцеховський (СОТИЙ) були зняті з посад. Але мені це говорить ще й про те, що МАХНО і Войцеховський мали тісні бізнес-контакти з сепаратистами, з тими, хто контролює сіру зону у сепарів.

– Ви натякаєте, що Махно і його спільники могли передати МАЕСТРО терористам в сірій зоні?

– Я вважаю, що це можливо. З моєї точки зору у цій справі занадто багато незрозумілого для банального вбивства. Мій тато каже: “На кладовищі завжди тихо”, а в цій справі постійно виникають нові обставини, нові люди…

Перш за все: ледь ми озвучили з екрану «Шустер-лайф» необхідність пошуку Костакова в Росії, як нам тут же підкинули тіло. Я така дурепа, що сама під час ефіру повторила декілька разів: «Або Сергія вбили свої, або він в Росії!», і мені тут же відповіли: «Нннна тобі труп, тільки не в Росії!».

І ще… документи… Документи, які, я вважаю, були підкинуті на тіло. Кажуть, скоївши вбивство, злочинці зазвичай знищують документи. А тут їх зберігали пів-року? Це щонайменше дивно…

– Абсолютно неймовірна історія! Ви не втомилися від безвиході? Що Ви плануєте робити далі?

– Те, що й зараз. Шукати. Ми всесь цей час не припиняємо спроб знайти Сергія. І вимагаємо покарання для злочинців. Все дуже просто: якщо це тіло Сергія – ми хочемо бути в цьому впевненими. Тоді я піду на кладовище в Берківцях, і вибачуся перед МАЕСТРО за те, що не зуміла йому допомогти. Якщо ж це тіло – не Сергія – то ми маємо знати, де Костаков. Я не хочу, щоб мій друг лежав десь як пес, без могили. І я дуже хочу покарання вбивць. Я дуже хочу бачити їх за ґратами. Я хочу щоб їхні діти соромилися своїх батьків – зрадників і вбивць, щоб побратими при зустрічі не подавали їм руки, щоб сусіди плювали їм услід… Так має бути з кожним зрадником у цій страшній війні.

Якщо є хоч один шанс, що Сергій живий – його потрібно розшукати і повернути. На нього тут дуже чекають. Я знаю величезну кількість людей, для яких повернення МАЕСТРО буде чудовим подарунком і величезною радістю. А є ще і справедливість.

– Так, є «Справедливі» Альбера Камю. І ще одне… Вікторіє, Вам не страшно? У цій справі, як Ви слушно, зауважили, є дуже впливові люди, які, очевидно, прикривають зовсім непростих злочинців.

Ну, мені, звичайно, буває не по собі. Особливо коли після перших моїх «писань» про МАХНА і К2 мені зателефонували, і чоловічийм голосом сказали: «Ну, що ж ти за сука така настирлива!». Це було неприємно. Але мені вистачило духу відповісти: «З ваших вуст – це комплімент!», і продовжити верещати про МАХНА і його зграю вбивць.

Знаєте, сам Сергій казав: «ВСІ ПОМИРАЮТЬ, НЕ ВСІ ЖИВУТЬ!», я з ним згодна. Окрім того, справжня загроза існує не для мене, а для хлопців, які погодилися виступити проти вбивць і зрадників. А я просто «б’ю в барабан». Більше всього на світі я боюся того, що заподіють шкоду їм.

Я ж, як той рудий клоун, який стоїть перед цирком-шапіто, б’є в барабан, і кричить: «Поспішайте, поспішайте, вистава починається!» Там, у наметі, ризиковані номери виконують справжні герої, а я тут, на вході, з барабаном, збираю публіку.

– Дякую за розповідь, і пообіцяйте мені – якщо МАЕСТРО повернеться, ми зустрінемося знову разом на вже спільне інтерв’ю. Тим часом, бажаю ніколи не втратити віри і витримки. Адже вирішення справи Сергія Костакова, серед інших – виклик керівництву української держави, та запорука її становлення як справді європейської самодостатньої країни.

З радістю. Нехай тільки повернеться. Його тут дуже чекають. Ціла купа народу буде неймовірно щаслива.)))))

Спілкувалась з волонтеркою Галина Маслюк, Голова Світової Комісії протидії торгівлі людьми при Світовому Конґресі України.

До речі, цей ролік моя подруга Наталі Бондаренко зробила на 3-тій день після зникнення МАЕСТРО.

Р

Залиште відповідь