Друзі!
Отже, завтра, 12 жовтня об 11-00 під Офісом Президента, почнеться наша акція «Україно, МИ Є!».
Нервуюся страшенно. Аж блювати хочеться. А їхати до Києва, на захід – зовсім ні. Тому що розумію – на акції з нами будуть працювати майстри роботи з людьми. І, на жаль, працювати вони будуть не з нами, а проти нас: забовтувати, розшатувати, шукати слабку ланку. Будуть прикладати багато зусиль, щоб звести нанівець наші очікування. Щоб зробити з нашої акції чергову говорильню.
– Ви прийшли, ми вас почули, тепер будемо думати, як вам допомогти.
Друзі, гасло нашого заходу «Досить обіцяти, час діяти!».
Ми збираємось не для того, щоб нас почули. На це був час. Ми збираємось, щоб вирішити!
І питань, що потребують вирішення чотири:
1. Включити до складу Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин представників родин зниклих безвісти.
2. Сформувати при Президенті України Координаційну Раду з захисту полонених, зниклих безвісти та членів їх родин.
3. Ввести до складу тристоронньої контактної групи представників рідних полонених й зниклих безвісти.
4. Прийняти закон Про статус полонених. Закон, який законодавчо зафіксує правовий статус людей, що перебували й зараз перебувають в полоні, та закріплює необхідну їм соціальну допомогу.
Ми збираємось не для того, щоб розв’язати особисті питання. Ми збираємось, щоб зрушити з місця глибу «полонені та зниклі безвісти», почати рух в бік пошуку та визволення наших рідних.
Отже, майстри «роботи з людьми», поважайте нас.
Не витрачайте свій та наш час на «порозмовляти». Не треба! Це не чесно, щодо людей, що принесуть до Офісу Президента свій багаторічний біль!
Будьте чесними з собою та нами!
Будьте людьми!
І ще одне! Можуть бути й інші – провокатори та штрейкбрехери. Люди, що прийшли розв’язати свої питання. І це найстрашніше. Бо ця акція – це боротьба. Мирна, але боротьба! А боротися на два фронти – це поразка.
Тому в мене прохання до тих, хто збирається підтримати нашу акцію:
Якщо ви готові підтримати наші вимоги – ми чекаємо на вас. Ми будемо щиро вдячні за підтримку та допомогу.
Якщо ви не згодні з нашими вимогами. Якщо у вас інше бачення – не приходьте.
Якщо ви не готові бути ще одним камінчиком в нашій спільній Стіні НАДІЇ – не приходьте!
Ми не будемо вам раді!
Дуже нервую, навіть коли зараз пишу. Бо ніколи не збирались ми на такий довгий час. Більшість тих, хто збереться – мами зниклих та полонених. Літні жінки. Як їм вистояти. Як нам вистояти?!
Тому величезне прохання!
Кияні, рідні, підтримайте нас! Будь ласка!
Стільці, теплі ковдри та гарячий чай!
Це допоможе нам протриматись довше!
Підтримайте нас, як підтримували в перший, страшний рік війни!
Ми дуже цього потребуємо!
Разом ми сила!
