Чи в ГОРІ є НАДІЯ?

Чи можливо в наші часи отримати допомогу в страшній біді, яка сталася з Марією Степанівною Антиповою?

Марії Степанівні – 71рік, і першого травня цього року в Марії Степанівни помер єдиний син. Він помер в Луганську. В самому Луганську, в тому, що в ЛНР. І мати не пропустили через КПВВ на похорон сину, бо в неї немає Луганської прописки.

І вже два тижня стара жінка не може потрапити на кладовище, щоб попрощатися з єдиною дитиною. Сусіди старої жінки дуже хвилюються за неї, кажуть, що те, що сталося розбиває її хворе серце кожного наступного дня.

Мати написала листа до влади Луганської Народної Республіки, але так і не отримала відповіді. Сусіди старенької також не вірять, що Марію Степанівну пустять до могили сина. Кажуть, нажаль, такі випадки непоодинокі. Рядом з Марією Степанівною мешкає син, що не потрапив на похорон мами в Донецьк ще рік потому. Чи є сили, що можуть допомогти звичайній людини, що потрапила в біду під час цієї війни.

«Об’єднання родин зниклих безвісти «НАДІЯ» звернулась по допомогу до Олени Геннадіївни Семерікової, Голови Міжнародного руху миротворчості «Жіночий Діалог».

Вдячні за те, що Олена Геннадіївна одразу відповіла нам. Написала, що матері в такій біді повинні бути разом, і стала до допомоги. “Жіночій діалог” звернувся до голови ЛНР Пасечника, з проханням надати дозвіл мамі відвідати могилу сина.

Звернулись ми по допомогу і до «Ради мирних ініціатив» і її Голови отця Івана Гуні, з яким ми співпрацюємо вже понад чотири роки. Вони також не залишилися байдужими. Рада також пообіцяла допомогти Марії Антипової.

Тепер ми чекаєм відповідь на питання, що дали нам самі життя і смерть: чи може розум та співчуття перемогти під час хвороби та війни?